В дитинстві відкриваєш материк, котрий назветься потім — Батьківщина.
Л. Костенко

В умовах розбудови України як суверенної держави перед закладами освіти стоїть складне й відповідальне завдання - виховати високоморальне, національно свідоме підростаюче покоління, патріотів своєї Батьківщини, спадкоємців і продовжувачів прогресивних національних традицій. Основою духовного життя людини, її прагнення до волі та процвітання України є патріотизм. Він становить складову частину національного світогляду і поведінки людини у її ставленні до рідного народу, до інших націй і народів.

Пріоритетним завданням навчально-виховного процесу в сучасній школі є всебічний розвиток школярів, зокрема, творчих здібностей особистості, бо творчість – це сукупність різних здібностей людини. В сучасних умовах гуманізації й демократизації навчального процесу актуальні дидактичні заповіді В.О.Сухомлинського: «…Навчити дітей мислити і почувати – це перший крок до творчості», значить, до вдосконалення

Виховання патріотичних почуттів і переконань у процесі залучення учнів до культурної спадщини свого народу через різноманітні види мистецтва висвітлено у працях вчених минулого О. Духновича, Г. Ващенка, С. Русової, К. Ушинського, В. Сухомлинського, А. Макаренка та ін. Науковці доводять, що мистецтво має важливе значення у формуванні патріотичних почуттів підростаючого покоління.

Реалізовуючи завдання шкільної програми можна виховати прекрасну молоду людину, яка була б здатна реалізувати себе в сучасному і майбутньому житті. Виховати таких особистостей можна за умови розвитку національної освіти, в якій система виховання та навчання ґрунтується на ідеях народної філософії, засадах української етнопедагогіки, народознавства, основах християнської релігії, наукової педагогічної думки, родинного виховання тощо.

У Національній доктрині розвитку освіти зазначено, що «національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета - виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної художньо-естетичної, трудової, екологічної культури» . Саме тому актуальним на сьогоднішній день проблемне питання буде “Основні принципи національного виховання засобами мистецтва”

                                                           Основні принципи національного виховання

Національне виховання — це історично зумовлена і створена самим народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдністьпоколінь.
Національне виховання — це виховання підростаючого покоління у дусі українського виховного ідеалу на багатовікових традиціях. Воно ґрунтується на засадах родинного виховання, ідеях і засобах народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособлюють кращі зразки виховної мудрості народу. Національне виховання – цілеспрямований, систематичний, регульований виховний процес, що має на меті утвердження у свідомості нації, народу етнічної (національної, культурної, мовної єдності).
Основні принципи національного виховання — гуманізм, демократизм, народність, єдність родинного і шкільного впливу, природовідповідність, виховання у праці, самодіяльність учнів.
Конкретний зміст національного виховання залежить від державного устрою, світогляду, релігії і моралі, рівня розвитку культури, національних особливостей народу. Виховний ідеал - це мета виховання. Образ ідеальної людини, на який має орієнтуватися педагог, виховуючи учнів. Виховний ідеал як мета виховання визначає систему освіти і виховання, її зміст, методи, форми.
Наука доводить, що справжнє виховання глибоко національне за суттю, змістом, характером та історичним покликанням. Адже нація— це насамперед система різноманітних природних (біологічних, зокрема анатомічних, фізіологічних, психічних), історично зумовлених ознак тіла, душі й розуму, тобто психології, характеру, інтелекту певної культурно-історичної спільності людей. Відповідно різні ознаки якості людей залежно від національної приналежності мусять максимально враховуватися під час організації виховного процесу. Мова йде про наповнення виховного процесу самобутнім змістом, засобами, методами виховної роботи, які виробилися в кожної нації протягом століть і є невід'ємною часткою її духовної культури. Існують різні напрями патріотичного виховання в сучасній українській педагогіці:

– патріотичні традиції сімейно-родинного виховання;

– патріотизм в аспекті моделювання системи особистісного розвитку дитини;

– теоретичні засади виховання патріота своєї держави;

– виховання патріотизму на основі національно-духовних надбань свого народу;

– проблеми патріотичного виховання дітей та молоді в соціокультурних умовах тощо.

 

Видатний педагог-новатор В. Сухомлинський відзначав постійний зв’язок дитини з духовною спадщиною свого народу. У педагогічній спадщині В. Сухомлинського патріотичне виховання базується на основі морально-духовних цінностей: «Патріотичне виховання – це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, узнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується. Патріотизм як діяльна спрямованість свідомості, волі, почуттів, як єдність думки і діла дуже тісно пов’язаний з освіченістю, етичною, естетичною, емоційною культурою, світоглядною стійкістю, творчою працею».

                                          Українське мистецтво у структурі національного виховання

В умовах розвитку незалежної держави стрімко зростає роль мистецтва в житті учнів. З-поміж інших видів мистецтва образотворче є унікальним у розв’язанні завдань як художнього, так і особистісного розвитку, національного і духовного становлення підростаючого покоління. Освіта має гуманістичний характер і базується на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності, утверджує національну ідею, сприяє розвитку культури народу, оволодінню цінностями світової культури, загальнолюдськими надбаннями, а отже, актуальним на даному етапі розвитку освіти в Україні є приділення значної уваги культурному вихованні дітей на основі українських національних традицій.

Багато років у моїй роботі незмінним помічником залишається В.О.Сухомлинський, його погляди на місце дитини у суспільстві та значення особистості педагога у формуванні творчого, інтелектуального й соціально компетентного, креативно мислячого громадянина України. В.О.Сухомлинський вважав, що у кожній дитині закладено певний творчий потенціал.

Виявляти здібності дитини, розвивати їх, навчати бачити прекрасне, емоційно сприймати довкілля, та правильно передати побачине на папір – таке нелегке завдання ставлю перед собою, хоч праця копітка, об’ємна, вимагає творчих зусиль. Адже, образотворча діяльність як вид художньої діяльності повинна носити емоційний, творчий характер. І педагог створює для цього всі умови: він перш за все забезпечує емоційно-образне сприйняття дійсності, формує естетичні відчуття і уявлення, розвиває образне мислення і уяву, учить дітей способам створення зображень, засобам їх виразного рішення. Проявом прекрасного в мистецтві є правдивість створених образів, достовірність художньої форми, присутність моралі. Постійний контакт з прекрасним викликає емоції, певне ставлення до світу, засудження чи схвалення того чи іншого вчинку героя зображуваного на полотні. Виховна значимість патріотичного виховання засобами мистецтва полягає в тому, що педагог повинен викликати почуття небайдужості в дитини, погляд на все це очима інших людей. Неправильні естетичні уявлення можуть призвести до негативних вчинків. На цьому етапі ми, вчителі, є «регулювальниками» дитячих емоцій та переконань. Це є базовою основою для відчуття об’єктивної реальності, яка знаходить відгук в особистості дитини. Побачене, сприйняте, пережите супроводжується складними органічними процесами в душі. Ці процеси формують переконання, які викликають дію, боротьбу з вадами суспільства, з тим, що заважає самоствердженню.

Українське образотворче мистецтво у структурі національного виховання учнів становить її невід”ємну частину . Система національного виховання використовує практично невичерпні можливості народного професійного мистецтва у формуванні у людини - гуманіста. Історична енергія народу, стійкість, багатство, краса його національного духу трансформувалися і акумулювалися в різноманітних видах і жанрах мистецтва – пісенному, музичному, танцювальному, декоративно-прикладному тощо. Проймаючись чарами естетичних цінностей, дійств, учні переконуються в тому, що мистецькими традиціями пройняті всі сфери життя, діяльності, побуту, дозвілля народу. Національне мистецтво як найяскравіше втілення творчого потенціалу народу завжди було масовим заняттям, і в цьому секрет виникнення багатьох мистецьких осередків, появи народних майстрів, оригінальних мистецьких почерків, стилів, напрямів. Картина розвитку народного мистецтва характеризується різноманітністю та різномаштабністю - регіони докладають нерівнозначні зусилля по відродженню, а найчастіше, по збереженню й подальшому розвитку тих чи інших осередків народної творчості. Збереження осередків народного мистецтва характерно для таких областей як Івано- Франківська, Закарпатська, Львівська, Чернігівська, Вінницька. У національному мистецтві нашого народу втілено багато світоглядних ідей, естетичні устаткування, потяг до прекрасного, завжди відчувався у творіннях нашого народу. «Мистецтво – величезна сила, здатна пробуджувати почуття гордості за людину. Треба, щоб це почуття пробуджувалося й міцніло у зв’язку з патріотичними ідеями, суть яких розкривається в художніх образах», так на думку В. Сухомлинського твори образотворчого мистецтва впливають на виховання громадянина-патріота.

                                                Національне мистецтво- спадщина українського народу.

В наш час коли Україна розпочала великий шлях до відродження національної системи цінностей нашого народу велику роль і значне місце відіграє національне мистецтво. Це найяскравіше втілення творчого людського потенціалу. Учні наслідують спадщину від старших поколінь і сьогодні, завтра втілюють її в життя, стабілізують розвивають, пишаються, передають наступним поколінням. Національне мистецтво дає змогу виховувати любов до рідної землі, природи. Дає поняття про традиції нашої держави, побут, культуру. Знайомить дітей з видатними діячами українського мистецтва, з героями життя на протязі багатьох століть, які підтримували та розвивали мистецтво нашої держави. Отже, є три основних шляхи національного виховання учнів засобами мистецтва: знайомство школярів з творами мистецтва, визначення ролі творів мистецтва, закріплення і поглиблення отриманих знань на практиці. Кожен учитель, поринувши у широкий спектр творів мистецтва запитує себе: що найголовніше взяти, на чому акцентувати увагу своїх вихованців, щоб зацікавити їх? Українська земля дає можливість педагогу розвивати патріотичні почуття учнів з великою потужністю. Багатюща спадщина від фольклору до авторських творів дає можливість учителю плідно розвивати і стимулювати творчі нахили учнів, формувати їхній художній смак, систему естетичних оцінок та переконань, збагачувати внутрішній духовний світ та давати поштовх розвиткові потенціалу особистості школяра.

Так в становленні особистості дитини мистецтво здійснює такі функції:

-пізнавальну

-виховну,

-естетичну.

Здійснення пізнавальної функції на уроках полягає в тому, що під час ознайомлення з творами живопису, розкриваю перед дітьми картини оточуючого світу: побут, працю людей, предмети оточення, при цьому не обмежую перерахуваннями того, що зображено на картині, і намагаюся пояснити, чому художник присвятив картину саме даній темі, які засоби виразності використав, щоб розкрити зміст задуманого. При розгляданні творів декоративно — ужиткового мистецтва намагаюсь донести до учнів, що український народ здавна був одним із найталановитіших у світі. Жага до самостійності й незалежності сприяла до збагачення народної творчості, мистецтва та справжніх українських традицій. Пояснюю , що речі створювались не лише для естетичного задоволення, адже прикрашаючи оселю, мали практичне застосування. красу та неповторніть При цьому багато уваги приділяю збагаченню словника дитини, розвитку звязної мови. Словник збагачується поетичними виразами, епітетами, образними порівняннями, словами, що означають моральні якості людей (добрий, щирий, сміливий, мужній, працелюбний і таке інше).

Виховну функція на уроці образотворчого мистецтва присвячую вихованню різних почуттів дитини, формую ставлення до того, що зображено на картині, так діти вчаться порівнювати власний досвід з досвідом людей, зображених художником. Так закладається основа уявлень про морально-етичний ідеал.

Естетична функція полягає в тому, що твори образотворчого мистецтва вчать дітей бачити красу людських стосунків, оточуючої природи, поєднання різних предметів, що й виявляється в емоційних мовних реакціях дітей.

Людина, з розвиненим художнім смаком здатна зрозуміти і цінити стильову єдність предмету, відчувати зв'язок декоративно прикладного мистецтва з естетичними вимогами свого часу, або минулих епох, а також на цьому прикладі виховувати свою національну культуру. Дитяча образотворча творчість може успішно розвиватися тільки за умови цілеспрямованого викладання предмету. Тому як учитель я знаю, чому і як учити дітей, маю необхідну підготовку в області мистецтва та володію образотворчими навиками і уміннями. Під час проведення уроків використовую методичні розробки занять із застосуванням сучасних підходів у процесі їх організації та проведенні. Використовую кольорові таблиці, кольорові зображення до уроків.

Основним завданням художньо-естетичного розвитку учнів є:

•  цілеспрямоване і систематизоване формування навичок;

• стимулювання та актуалізація творчого потенціалу й удосконалення практичних знань, навичок та умінь;

• розвиток прагнення до творчої самореалізації;

• розвиток особистої цілісності, духовності;

• виховання активного ставлення до естетичних явищ.

  Ці завдання структуруються за такими напрямками:

• пізнавально-діяльнісний (систематизація та послідовне поглиблення знань та уявлень дітей у царині образотворчого мистецтва, формування умінь і навичок з різних видів творчої діяльності, розвиток спостережливості, зорової пам`яті, просторових уявлень, кінетичних відчуттів, кольорового зору, композиційних навичок);

• художньо-творчий (формування творчих здібностей та прагнення до творчої самореалізації, розвиток художньої уяви і творчої активності);

• сприймання та оцінювання (формування естетичного досвіду, навичок сприймання та оціночної діяльності, розвиток образного мислення, естетичного ставлення до явищ мистецтва та дійсності, смаку, оцінок, потреб, формування естетичної культури).

  Заняття учнів проводять за такою схемою:

• оволодіння образотворчою грамотою (заняття з композиції, малювання з натури, опанування форми, кольору, об`єму, різних художніх технік);

• уроки ознайомлення з мистецькими творами і вивчення різних видів та жанрів образотворчого мистецтва та дизайну;

• уроки створення самостійних творчих робіт (втілення власного задуму учнів в оригінальних творчих роботах);

• уроки колективної образотворчої діяльності (виконання колективної творчої роботи за спільним задумом теми та художніми техніками);

• інтегровані уроки, на яких здійснюється взаємне проникнення різних видів мистецтва, художнього конструювання, дизайну, на базі образотворчого мистецтва.

   

 

ВИСНОВКИ

Отже, творчість – важлива складова системи виховання, в ній узагальнено весь життєвий досвід дитини – чуттєвий, ціннісний, моральний, естетичний, пізнавальний, трудовий. Вона лежить в основі успішного засвоєння нових знань, умінь та навичок, саме тому так важливо сформувати у дітей основитворчості.

Світ мистецтва безмежний. Й до пізнання його і розуміння йти слід не день, не рік, а все життя. Виховати творчу людину без краси неможливо. Прекрасне - вічне джерело духовності, натхнення, творчості. Воно існує поряд з людиною, бо краса, яка не сприймається - мертва. І якщо люди втратять здатність відчувати красу, вона ніколи не зможе врятувати світ.

Таким чином образотворче мистецтво як засіб освоєння самореалізації учнівської молоді відіграє певну роль у формуванні національного виховання як самих учнів, вчителів так і глядачів, виховуючи почуття любові до рідного краю, країни та світу в цілому.